Мене звуть Сухана Арора. Мені 10 років і я вчуся в школі Альбрук, штат Нью-Джерсі. Щороку в нашій школі ми проводимо збір благодійних коштів, і мені це подобається.  Адже ми завжди перебуваємо поруч і надаємо підтримку тим, кому потрібна допомога. Поточного року я провела збір коштів на допомогу Українському Монтессорі Центру (УМЦ), зібравши $5 100 за допомогою школи, сім’ї та друзів. 

​

З чого все почалося: Про війну в Україні я дізналася дивлячись новини, бачила, як страждає країна, і хотіла допомогти. Від своїх вчителів, батьків я зрозуміла, що одним з найбільш руйнівних наслідків війни є те, що вона перериває та руйнує освіту дітей. Спочатку проект допомоги ми думали зробити разом з моєю однокласницею, але почалися літні канікули, і вона поїхала відпочивати. Тоді я вирішила об’єднати зусилля спільно з моїми батьками. Питання полягало в тому, яку інституцію ми будемо підтримувати.

​

Раніше моя школа розіслала електронного листа про УМЦ, і я побачила, що в ньому є поєднання України та Монтессорі. Більшу частину свого життя я була дитиною Монтессорі, тому відчула, що маю щось зробити, щоб допомогти. Мені стало відомо, що людина на ім’я Джині Кусак проводить збір коштів для допомоги УМЦ, поставивши собі за мету зібрати $10 000. На той час було зібрано лише $6 000, і я вирішила зібрати кошти, щоб допомогти Джині Кусак досягти своєї мети.

Ми з батьками трохи подумали і спланували наші подальші дії. Як наслідок, було створено веб-сторінку на GoFundMe під назвою «Сухана для УМЦ». Нами також було  створено веб-сайт під назвою «Craftinity & Beyond», через який я могла продавати браслети та сережки, зроблені мною власноруч, а всі виручені кошти йшли на допомогу УМЦ. Про створення веб-сайту я поінформувала своїх друзів. Багатьом з них дзвонила з проханням зробити свій внесок у цю справу та поділитися інформацією про збір коштів у своїх соціальних мережах. Щогодини я відстежувала перебіг подій, надсилаючи подяки та жетони. Напочатку ми поставили собі за мету зібрати $1 000. А коли за короткий час ці  кошти були зібрані, я зрозуміла, що можемо зробити ще більше, поставивши собі за мету збільшити збір коштів спочатку до $3 000, а потім - до $5 000.

Я почала більш творчо підходити до питання залучення коштів. За моєю ініціативою  було організовано вечір кіно для учнів початкових класів моєї школи: було показано фільм “The One and Only Ivan” (“Єдиний і неповторний Іван”). У рамках цього заходу подавали піцу, фрукти, тістечка, лимонад. Ідея проведення таких вечорів виникла в результаті розмови з директором моєї школи пані МакНіл, в ході якої я розповіла їй про свої плани проведення кіновечорів на цокольному поверсі мого будинку для збору коштів. Зі свого боку, пані МакНіл порадила мені використовувати для цих цілей приміщення Альберс Холл, яке може вмістити більше відвідувачів. Відтак, ми зібрали майже $600, і цей захід приніс усім нам радість. Повільно, але впевнено ми рухалися на шляху до нашої мети. Щоб зібрати останні кілька сотень доларів, мною було організовано продаж лимонаду, гарячого какао та чаю в рамках шкільного заходу “Trunk or Treat”). Ми досягли своєї мети, і я була дуже щасливою.  

​

Я вдячна багатьом людям за те, що допомогли нам досягти цього. Шкільним друзям мого батька з Welham Boys, нашим сім’ям з Стілвелл-Корт, а також моїй родині та друзям, які допомогли надати імпульс моєму збору коштів, коли ми починали. Моїм друзям близьким і далеким, які віднайшли в своїх скарбничках кошти для пожертвування. Ми думали, що окремі сім”ї помилково пожертвували двічі, але зрозуміли, що це були діти, які використали свої заощадження для пожертвування. У вас таке велике серце!  Щиро  вдячна пані МакНіл за те, що допомагала мені впродовж усього збору коштів. Вчителям і співробітникам моєї школи за те, що пожертвували своїм часом, аби зробити шкільні заходи можливими, а також усім моїм шкільним друзям, які сприяли, щоб їх проведення було успішним. Друзям моєї мами та “робочій сім’ї”, які надихнули нас, коли справи трохи сповільнилися. Люди з багатьох країн робили пожертви – з США, Індії, Сінгапуру, Великобританії, Дубаю та Канади. Це підняло настрій учителям, яким ми допомагаємо в Україні. У  них були важкі моменти, але вони знають, що у них є друзі в Америці та в усьому світі, які їх підтримують.

Я ділюся оновленнями на своїй веб-сторінці GoFundMe, щоб усі знали про прогрес. Ви знайдете там усі деталі, але деякими основними моментами я ділюся тут.

Зустріч з пані Кусак: Пані Кусак приїхала до школи Альбрук у жовтні, щоб зустрітися з нами. До нас приєдналися пані МакНіл, пані Хікс та пані Понціо. Ми багато дізналися про УМЦ. За чаєм та кексами говорили про те, як формувалася Україна після розпаду Радянського Союзу, якими були школи на той час, а також про поточну ситуацію в Україні. Ми передали чек на $5 000 пані Кусак, і вона навіть купила мої браслети.

Наступна інформація від пані Кусак полягала в тому, що гроші надійшли до УМЦ і вже використовуються за призначенням. 

Зустріч з пані Михальчук: Моя сім’я і я мали змогу зустрітися з пані Михальчук під час Zoom-дзвінка, який допомогла організувати пані Кусак. Пані Михальчук є віце-президентом Української Асоціації Монтессорі та тією особою, яка, окрім пані Кусак, допомагає реалізувати підтримку УМЦ. Найбільше, що я винесла з Zoom-дзвінка, - це освіта. Дізналася, що відбувається в Україні, про те, що ви не почуєте з новин, і як почуваються діти. Війна триває, але не всім з України довелося виїхати. Навіть у Києві життя триває. Батьки ходять на роботу, їхнім дітям потрібно ходити в школу, вчителі навчають і оберігають дітей, аби вони відчували себе в безпеці, а лікарі надають допомогу навіть у таких складних умовах. Пані Михальчук довелося евакуюватися з України, її сім’я вирішила поїхати до Німеччини, де живе і працює її молодший син. Я відчула, як  вона сумує за своєю домівкою в Україні. Її найбільше бажання – повернутися до свого дому. Відчула її переживання за свого старшого сина, який перебуває в Україні. Але навіть попри всі ці важкі часи, я побачила, що війна не зламала її дух. Можливо, це притаманно й іншим українцям, і це є поясненням тому, чому Україна залишається сильною у боротьбі на захист своєї країни. Вона повідомила, що всі українці прагнуть бути незалежними та демократичними і хочуть жити в мирі. Це те, за що бореться Україна, і вони впевнені, що переможуть.

​

Ми підтримуємо Україну. Я знаю, що українцям знадобиться більше допомоги, коли вони почнуть відновлюватися після закінчення війни, але я думаю, що якщо достатня кількість людей зробить це, ми зможемо змінити ситуацію на краще і допомогти народу України.